Практика Верховного Суда за март 2018

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року

 

Визначення позивачем у позові такого складу сторін у справі (позивача та відповідача), який не відповідає реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах,  не може змінювати вид судочинства, в якому слід розглядати такий спір.  

З  повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/73335595

 

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року

 

Суд зазначає, що чітка та передбачувана вимога статті 131-2 Конституції України щодо належного представництва особи в суді є складовою частиною забезпечення ефективного захисту процесуальних  прав кваліфікованою особою,  функціонування системи правосуддя, відповідає гарантованому статтею 59 Конституції України праву на професійну правничу допомогу.

Наведені положення не порушують суть права на касаційне оскарження, не позбавляють осіб їх права на самопредставництво, здійснюване для юридичних осіб їх органами, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством чи статутом; доказів звернення з касаційною скаргою до касаційного суду в порядку здійснення самопредставництва за частиною першою статті 28 ГПК України (в редакції станом на час подання скарги) матеріали справи та заяви не містять.

З  повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/73054762

 

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року

 

Отже, незалежно від того, у якій юрисдикції розглянуто справуна виконання рішення у якій проводилися торги, визначення юрисдикції у справі про визнання торгів недійсними залежить від суб'єктного складу сторін договоруа з урахуванням того, що продавцем є юридична особа, - то від того, чи є покупець юридичною чи фізичною особа та від змісту правовідносин між сторонами, які є цивільними.

Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що, закривши провадження у справі та вказавши на необхідність розгляду позову в порядку господарського судочинства, суди не врахували особливостей правового статусу сторін аукціону, його предмета та призначення, а тому порушили правила визначення юрисдикційності спору.

З  повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/73125018




Постанова Верховного Суду від 21 березня 2018 року

ВПВС, розглядаючи питання про звільнення від оплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до Закону «Про захист прав споживачів», зазначила наступне.

Відступаючи від практики Верховного Суду України, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду вважає, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (ст. 22 «Про захист прав споживачів», ст. 1 ЦПК України у редакції на час постановлення оскарженої ухвали, ст. 2 ЦПК України у редакції на час розгляду справи Верховним Судом).

Апеляційний суд наведеного не врахував та безпідставно поклав на ОСОБА_3, який звернувся до суду за захистом прав споживача, обов'язок зі сплати судового збору та передчасно визнав його апеляційну скаргу неподаною і повернув її.

З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/73054749

 

Постанова Верховного Суду від 15 березня 2018 року

ВПВС розглядаючи питання про правомірність звільнення судді за ухвалення неправомірного рішення серед іншого, зазначила про наступне.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід'ємною частиною «права на суд» (п. 40 рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції»).

Питання про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є перешкодою для завершення судового провадження. Такий висновок зробив Верховний Суд України у постанові по справі № 755/6665/15-ц.

Для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, важливим є те, що обставини, факти, з якими пов'язується відсутність обов'язку боржника, виникли вже після винесення судом рішення. Суд повинен з'ясувати наявність нових обставин, які б слугували підставою для прийняття такого рішення. У іншому разі, через визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відбудеться ревізія такого наслідку законної сили рішення суду як стабільність (а саме незмінності та преюдиційності), що не передбачено процесуальним законодавством.

З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/73001382

 

Постанова Верховного Суду від 13 березня 2018 року

ВПВС роз’яснив судочинство спорів по договорам забезпечення. Так вона вказала слідуюче.

З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Відтак, з 15 грудня 2017 року у випадку об'єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов'язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов'язання.

З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/73219876 Аналогічна позиція викладена в постанові ВПВС від 17.04.2018 р. Справа N545/1014/15-ц, Провадження N14-54цс18

Крім того, в доповнення, необхідно зазначити, що в іншій справі ВПВС зазначила, що позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог (http://reyestr.court.gov.ua/Review/73758670).