Постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року
ВС, розглядаючи справу про стягнення заробітної плати (генеральний директор підписав контракт з працівником, хоча статутом встановлено обмеження щодо суми договорів, які може укласти директор без погодження наглядової ради) зазначив наступне.
Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства (частина третя статті 175 ГК України).
Оскільки трудовий договір та укладені на його виконання договори (угоди) не є господарськими угодами, правовідносини між сторонами регулюються КЗпП України та іншими законодавчими актами про працю, тому погодження наглядової ради, відповідно до положень статуту товариства на підписання генеральним директором контракту з працівником не потрібне.
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/79684881
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2019 року
ВС, розглядаючи позовну заяву про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню зазначив наступне.
1) Вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності надання йому особою, яка звертається із відповідною заявою про вчинення виконавчого напису, необхідних оригіналів договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
2) Наявність в змісті виконавчого напису номерів рахунків боржника в установах банків (для юридичних осіб) є обов'язковим.
3) Вчинення виконавчого напису за кредитним договором є незаконним (таке право не передбачено законом), оскільки Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017, (залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14), визнав незаконною та нечинною постанову КМУ № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів – в тому числі за кредитними договорами.
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/79503225
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року
ВС, розглядаючи справу про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, зазначив наступне.
У разі відшкодування банком безнадійної заборгованості фізичних осіб за рахунок резерву, останній залишає за собою право вжити повний комплекс заходів щодо стягнення в подальшому кредитної заборгованості відповідно до чинного законодавства України, оскільки таке відшкодування не є підставою для припинення вимог банку до позичальника. Відтак боржник від боргу звільненим не вважається, оскільки його цивільно-правове зобов'язання не припинилося.
Відшкодування банком за рахунок свого страхового резерву кредиторської заборгованості позивача не є припиненням зобов'язання останнього, як боржника, перед кредитором, та продовжує претензійно-позовну роботу щодо її стягнення, а тому банком не анульовано (прощено) борг в розумінні абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, що свідчить про відсутність підстав для включення зарезервованої банком суми до складу загального місячного (річного) оподаткованого доходу позивача і, як наслідок, виникнення у останнього обов'язку щодо їх декларування як отриманого додаткового блага та сплати відповідних сум податків.
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/79409739
Висновок у схожому спорі
Відсотки за користування кредитом та штрафні санкції нараховані Банком відповідно до умов договору та анульовані за його рішенням, не є доходом платника податків в розумінні Податкового кодексу України, який підлягає оподаткуванню.
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/79509543
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року
ВС, за результатом розгляду спору про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та виселення відмовив у задоволенні позовних вимог нового власника квартири, проте зробив наступні важливі висновки (які можна використати в аналогічних справах).
Норми статті 177 СК України, статті 16 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» передбачають необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, що спрямовано на захист майнових прав дітей.
Підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом його батьків є не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору, а порушення в результаті його укладення майнових прав дитини.
Відповідно до частини першої статті 176 СК України батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення неповнолітньої ОСОБА 5 житлом покладається на її батьків, а не на бабу ОСОБА_2 Крім того, неповнолітня ОСОБА_5 зареєстрована в квартирі, після укладення іпотечного договору.
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/79313934
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 9 січня 2019 року
ВС, розглядаючи позов про визнання права власності на іпотечне майно, виселення, зняття з реєстрації зазначив наступне.
Перш ніж застосовувати позовну давність, суди повинні з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/79161704