Постанова Верховного Суд України від 22 березня 2017 року
ВСУ, вирішуючи спір про звернення стягнення на предмет іпотеки, вказав, що оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то, викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов'язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто, встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку».
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/65537646
Аналогічний висновок ВСУ у постановах: http://reyestr.court.gov.ua/Review/65233486 , http://reyestr.court.gov.ua/Review/66031995
Постанова Верховного Суд України від 29 березня 2017 року
Залишаючи без змін постанову суду касаційної інстанції, ВСУ виходив із того, що норми Закону № 2343-ХІІ не обмежують право банку звернутися з грошовими вимогами до майнового поручителя, якщо основний боржник не сплатив борг. За змістом частини 1 статті 11 Закону України «Про іпотеку » майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Отже, відповідальність майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов'язанні, обмежується переданим в іпотеку майном (його вартістю, визначеною в договорі іпотеки). У визначенні господарським судом розміру вимог кредитора, що забезпечені майном боржника, до уваги має братися оцінка майна, погоджена сторонами у відповідному договорі застави (іпотеки). Відтак, норми чинного законодавства та положення укладеного між кредитором і майновим поручителем іпотечного договору надають банку право вимагати боргових зобов'язань у межах узгодженої вартості предмета іпотеки.
Також судами встановлено, що кредитор, у порушення статей 3234 ГПК , частини 1 статті 23 Закону № 2343-ХІІ, не надано суду доказів перерахування боржникові коштів за договором кредитної лінії та доказів непогашення кредитного боргу. Немає підтвердження боргових зобов'язань і у бухгалтерських відомостях боржника.
Отже, ВСУ зазначив, що ВГСУ правомірно відмовив кредитору у частині визнання кредиторських вимог у розмірі 14 828 587,04 грн.
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/66002699