З повним текстом ухвали Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/63246952»
ВСУ розглядаючи питання про можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду дійшов висновку про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, проте, відмовив у відкритті провадження, оскільки Верховний Суд України вже неодноразово вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених заявником норм права у подібних правовідносинах та висловлював свою правову позицію, зокрема в постанові від 17 лютого 2016 року (справа № 6-2743цс15) та інших, міститься висновок про те, що відповідно до пункту 33 частини першої статті 293, частини третьої статті 389-11 Цивільного процесуального кодексу України оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду не передбачене.
Аналогічної думки дійшов Верховний суд розглядаючи справу за позовом ПАТ «Банк Форум»: http://reyestr.court.gov.ua/Review/63749455
Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 грудня 2016 року
ВССУ вирішуючи спір про припинення поруки по споживчому кредиту, що забезпечений іпотекою, вказав що доводи касаційної скарги про те, що шестимісячний строк від дня настання строку виконання основного зобов'язання для пред'явлення вимоги до поручителя не сплив, а обов'язок поручителя відповідати перед кредитором за порушене позичальником зобов'язання не припинився, оскільки відповідно до ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» за споживчим кредитом на придбання житла строк виконання основного зобов'язання з дня одержання повідомлення про дострокове стягнення становить шістдесят календарних днів, а не 31 календарний день з дати відправлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту, як встановлено кредитним договором, - безпідставні.
З повним текстом ухвали Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/63246952
Ухвала Верховного суду України від 23 грудня 2016 року
ВСУ розглядаючи питання про можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду дійшов висновку про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, проте, відмовив у відкритті провадження, оскільки Верховний Суд України вже неодноразово вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених заявником норм права у подібних правовідносинах та висловлював свою правову позицію, зокрема в постанові від 17 лютого 2016 року (справа № 6-2743цс15) та інших, міститься висновок про те, що відповідно до пункту 33 частини першої статті 293, частини третьої статті 389-11 Цивільного процесуального кодексу України оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду не передбачене.
З повним текстом ухвали Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/63661673
Постанова Верховного суду України від 21 грудня 2016 року
ВСУ вирішуючи питання про зарахування однорідних вимог, стороною яких є банк, що ліквідується вказав, що у будь-якому разі в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв'язку з чим припинення зобов'язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку статті 52 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не допускається.
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/63704017
Аналогічної думки дійшов Верховний суд розглядаючи справу за позовом ПАТ «Банк Форум»: http://reyestr.court.gov.ua/Review/63749455
Постанова Верховного суду України від 15 грудня 2016 року
Постановою ВСУ відмовлено у задоволенні заяви адвокатів виходячи з того, що кримінальне провадження, в якому оспорюється рішення касаційного суду, попри те, що містить згадування прізвища підзахисного адвокатів, проте стосується виключно обвинуваченого, який уклав угоду про визнання винуватості. Дослідження та оцінку правомірності дій інших осіб, які угоду про визнання винуватості не укладали, суд не здійснював, а отже не вирішував наперед питання про права, свободи чи інтереси підзахисного заявників і не створював преюдицію для нього.
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/63661653
УхвалаВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року
ВССУ розглядаючи питання про припинення зобов'язання з вини кредитора дійшов дуже суперечливого правового висновку, який полягає в тому, що відмова кредитора від запропонованого боржником виконання договору може мати місце лише тоді, коли кредитор може прийняти виконання від боржника, однак з суб'єктивних причин відмовляється це зробити, натомість не можна вважати відмовою об'єктивну неможливість прийняти виконання боржника, оскільки в такому випадку матиме місце не відмова від прийняття виконання, а лише неможливість прийняти виконання.
З повним текстом ухвали Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/63758867
УхвалаВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року
ВССУ приймаючи рішення про можливість виселення із квартири, що придбана за кредитні кошти, не погодився із апеляційним судом, який вважав, що оскільки предмет іпотеки був придбаний частково за отримані у кредит кошти, підстави для застосування до спірних правовідносин ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР відсутні. Однак, остаточне рішення по даній справі не прийняте.
З повним текстом ухвали Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/63545531
УхвалаВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року
ВССУ вирішуючи спір про стягнення боргу в порядку регресу зазначив, що у разі задоволення вимог іпотекодержателя майновим поручителем за рахунок предмета іпотеки відносини між іпотекодержателем, який є кредитором, та іпотекодавцем припиняються, а в майнового поручителя при цьому виникає право регресу до боржника, отже, права кредитора за основним зобов'язанням набуває майновий поручитель. Ця норма узгоджується із п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України.
З повним текстом ухвали Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/63545113
УхвалаВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року
ВССУ приймаючи рішення щодо правомірності укладання кредитного договору, частиною якого є загальні для всіх Правила та умови зазначив, вказав на правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року № 6-240цс14, оскільки в цій справі висловлено позицію про зміну Умов надання споживчого кредиту фізичним особам щодо збільшення позовної давності, де положення ч. 1 ст. 259 ЦК України вимагає письмової згоди, а в даній справі - про Умови і правила надання банківських послуг як складову частину кредитного договору, з умовами якої відповідач ознайомився, підписавши анкету - заяву.
З повним текстом ухвали Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/63511257
УхвалаВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року
ВГСУ розглядаючи можливість відстрочки сплати судового збору вказано, що згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
П. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Креуз проти Польщі, no. 28249/95 від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/63433552
Постанова Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року
ВГСУ підтверджено незмінність правової позиції, що визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/63433563
Постанова Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року
Приймаючи рішення щодо можливості продовження дії поруки, господарські суди зазначили про наступне.
Поручителем не було надано згоди на внесення змін до кредитного договору шляхом підписання між банком та позичальником договору про внесення змін до кредитного договору, який збільшив обсяг його відповідальності за договором поруки. Підписання в подальшому між банком та поручителем договору про внесення змін до договору поруки не визнається судом, як погодження збільшення відповідальності поручителя, оскільки таке погодження повинно передувати у часі збільшенню відповідальності.
Проте ВГСУ, зазначив, що дане правило не діє, якщо у основному договорі поруки поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/63446150
Постанова Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року
Колегія суддів ВГСУ, розглядаючи питання про зарахування зустрічних позовних вимог, погодилась з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у позичальника строк повернення суми кредиту (строк виконання свого зобов'язання) вже почався (настав) і кінець строку договором визначено 22.09.2015. Після настання 22.09.2015 (тобто останнього дня строку, в який позичальник мав виконати свій обов'язок) для позичальника виникнуть інші правові наслідки, оскільки матиме місце прострочення боржника, під яким, згідно ст. 612 ЦК України, є невиконання у строк, тобто коли вже строк для належного виконання зобов'язання настав і закінчився, але в цей строк зобов'язання виконане не було.
При цьому, законодавством України не передбачено можливості здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог виключно за зобов'язаннями, виконання яких боржником прострочене, а передбачено можливість зарахування дійсних вимог, за зобов'язаннями, строк виконання яких настав, тобто за такими зобов'язаннями, обов'язок виконання яких існує саме в момент зарахування, що, зокрема, виключає можливість зарахування вимог за зобов'язаннями, які виникнуть лише в майбутньому.
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/63446168
Постанова Вищого господарського суду України від 13 грудня 2016 року
Переглядаючи справу в касаційному порядку ВГСУ зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що підстави для визнання неукладеним спірного договору, який виконувався сторонами, відсутні, оскільки, як вірно зазначено судами з посиланням на висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 25 червня 2011 року у справі №7/221-09, визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/63402927
Постанова Вищого господарського суду України від 13 грудня 2016 року
ВГСУ відмовлено банку у визнанні недійсним рішень загальних зборів АТ, оскільки позивач не наводить жодну норму права, яка б надавала право не акціонеру акціонерного товариства втручатися в діяльність загальних зборів акціонерів цього акціонерного товариства шляхом надання вказівок, або заборон щодо прийняття тих чи інших рішень загальних зборів, в тому числі, й рішення про виділ нових товариств. Водночас, така особа не позбавлена права на оспорення чи оскарження правових наслідків, настання яких зумовлене прийняттям загальними зборами тих чи інших рішень.
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/63470827