ВГСУ, розглядаючи у справі про банкрутство кредиторські вимоги до співпозичальника за кредитним договором, провів правовий аналіз та дійшов наступного висновку.
Договори про покладення солідарного обов'язку мають елементи договору поруки, правовідносини якої врегульовано, зокрема, ч.4 ст.559 ЦК України (щодо строку припинення поруки). Зазначений строк має юридичне значення для всіх сторін договору, втім, основною метою його є захист прав поручителя, оскільки зі збігом шести місяців від дня настання строку виконання зобов'язання, саме поручитель має право не виконувати свого зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до нього у строк, встановлений ч.4 ст.559 ЦК України. Однак, під час розгляду цієї справи, поручитель підтверджував виконання взятих на себе зобов'язань за цими договорами, не зважаючи на те, що кредитор звернувся за межами строку, встановленого ч.4 ст.559 ЦК України. Такі дії поручителя не суперечить ст. ст. 3, 627 ЦК України.
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що зазначеними договорами передбачено, що з моменту укладання договорів ТОВ "Новокаховський ЕМБ завод", який виступає саме як співпозичальник, та безпосередньо конкретний позичальник, визначений умовами кредитних договорів, стають солідарними боржниками за кредитними договорами та несуть солідарний обов'язок перед ПАТ "Банк "Національні інвестиції" за виконання зобов'язань з повернення кредиту та інших зобов'язань Позичальника, які передбачені кредитним договором (пункти 1.3 договорів про встановлення солідарного обов'язку). У випадку прострочення повернення кредиту, сплати відсотків за кредитом та/або порушення будь-яких інших обов'язків за кредитним договором, ПАТ "Банк "Національні інвестиції" має право пред'явити позов про стягнення заборгованості в повному обсязі або частково (на власний розсуд) як солідарно до позичальника і співпозичальника, так і до будь-кого з них окремо (пункти 2.5 договорів про встановлення солідарного обов'язку).
Надавши правову оцінку п.3.1, 3.2, 4.2, 4.3, 4.4 договорів про встановлення солідарного обов'язку, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, що сторонами договорів про встановлення солідарного обов'язку обумовлено припинення кредитних зобов'язань лише фактом їх повного виконання належним чином, що відповідає приписам ст. 599 ЦК України.
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/64466054
Постанова Вищого господарського суду України від 10 січня 2017 року
Розглядаючи справу про банкрутство в частині визнання кредиторських вимог, ВГСУ зазначив, що виходячи з приписів ст. ст. 23, 95 Закону про банкрутство господарський суд не вирішує кредиторські вимоги по суті як, зокрема, цивільні зобов'язання, а лише розглядає такі вимоги в контексті справи про банкрутство на предмет їх підтвердженості належними та допустимими доказами у справі.
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/64057887
Постанова Вищого господарського суду України від 25 січня 2017 року
ВГСУ, розглядаючи у справі про банкрутство кредиторські вимоги до співпозичальника за кредитним договором, провів правовий аналіз та дійшов наступного висновку.
Договори про покладення солідарного обов'язку мають елементи договору поруки, правовідносини якої врегульовано, зокрема, ч.4 ст.559 ЦК України (щодо строку припинення поруки). Зазначений строк має юридичне значення для всіх сторін договору, втім, основною метою його є захист прав поручителя, оскільки зі збігом шести місяців від дня настання строку виконання зобов'язання, саме поручитель має право не виконувати свого зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до нього у строк, встановлений ч.4 ст.559 ЦК України. Однак, під час розгляду цієї справи, поручитель підтверджував виконання взятих на себе зобов'язань за цими договорами, не зважаючи на те, що кредитор звернувся за межами строку, встановленого ч.4 ст.559 ЦК України. Такі дії поручителя не суперечить ст. ст. 3, 627 ЦК України.
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що зазначеними договорами передбачено, що з моменту укладання договорів ТОВ "Новокаховський ЕМБ завод", який виступає саме як співпозичальник, та безпосередньо конкретний позичальник, визначений умовами кредитних договорів, стають солідарними боржниками за кредитними договорами та несуть солідарний обов'язок перед ПАТ "Банк "Національні інвестиції" за виконання зобов'язань з повернення кредиту та інших зобов'язань Позичальника, які передбачені кредитним договором (пункти 1.3 договорів про встановлення солідарного обов'язку). У випадку прострочення повернення кредиту, сплати відсотків за кредитом та/або порушення будь-яких інших обов'язків за кредитним договором, ПАТ "Банк "Національні інвестиції" має право пред'явити позов про стягнення заборгованості в повному обсязі або частково (на власний розсуд) як солідарно до позичальника і співпозичальника, так і до будь-кого з них окремо (пункти 2.5 договорів про встановлення солідарного обов'язку).
Надавши правову оцінку п.3.1, 3.2, 4.2, 4.3, 4.4 договорів про встановлення солідарного обов'язку, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, що сторонами договорів про встановлення солідарного обов'язку обумовлено припинення кредитних зобов'язань лише фактом їх повного виконання належним чином, що відповідає приписам ст. 599 ЦК України.
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/64466054
Постанова Вищого господарського суду України від 23 січня 2017 року
ВГСУ, розглядаючи можливість визнання недійсним рішення загальних зборів, з тієї підстави, що процедура припинення позичальника здійснена з порушенням умов Кредитного договору, відзначила, що вступаючи в договірні правовідносини, їх учасники набувають не лише права (як загальні, так і конкретно визначені), а й обов'язки (також як загальні, так і конкретно визначені). Серед таких обов'язків сторони можуть передбачити й обов'язок утриматися від вчинення певних дій або обов'язок вчинити певну дію за визначеною процедурою або за згодою іншої сторони. Зазначене цілком кореспондується з принципом свободи договору і фактично може призводити до свідомого добровільного певного обмеження цивільної дієздатності (за відсутності порушень вимог закону) з урахуванням інтересів обох сторін (в даному випадку - кредитора і боржника у кредитних правовідносинах).
Суди попередніх інстанції цілком правильно відзначили, що питання ліквідації товариства віднесено чинним законодавством (ст. 145 ЦК України, ст. ст. 41, 59 Закону України "Про господарські товариства") до виключної компетенції зборів учасників товариства.
Разом з тим судами належним чином не враховано такого.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.
В інших випадках ліквідація здійснюється за рішенням суду.
В такому разі суди повинні були встановити, який саме випадок (визначений законом або установчими документами) мав місце і став підставою для прийняття компетентним органом рішення про ліквідацію товариства.
Проте суди цього не зробили, так само як і не дослідили належним чином установчі документи відповідача у відповідній частині.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач наголошував на тому, що виникнення договірних правовідносин та їх реалізація були узгоджені та в подальшому контрольовані саме вищим органом управління позичальника, на підтвердження чого позивач надав до матеріалів справи відповідні докази. Однак відповідні обставини не досліджувались судами зовсім.
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/64289487
Постанова Вищого господарського суду України від 10 січня 2017 року
Розглядаючи справу про банкрутство в частині визнання кредиторських вимог, ВГСУ зазначив, що виходячи з приписів ст. ст. 23, 95 Закону про банкрутство господарський суд не вирішує кредиторські вимоги по суті як, зокрема, цивільні зобов'язання, а лише розглядає такі вимоги в контексті справи про банкрутство на предмет їх підтвердженості належними та допустимими доказами у справі.
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/64057887
Постанова Вищого господарського суду України від 10 січня 2017 року
ВГСУ, розглядаючи у справі про банкрутство кредиторські вимоги до співпозичальника за кредитним договором, провів правовий аналіз та дійшов наступного висновку.
Договори про покладення солідарного обов'язку мають елементи договору поруки, правовідносини якої врегульовано, зокрема, ч.4 ст.559 ЦК України (щодо строку припинення поруки). Зазначений строк має юридичне значення для всіх сторін договору, втім, основною метою його є захист прав поручителя, оскільки зі збігом шести місяців від дня настання строку виконання зобов'язання, саме поручитель має право не виконувати свого зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до нього у строк, встановлений ч.4 ст.559 ЦК України. Однак, під час розгляду цієї справи, поручитель підтверджував виконання взятих на себе зобов'язань за цими договорами, не зважаючи на те, що кредитор звернувся за межами строку, встановленого ч.4 ст.559 ЦК України. Такі дії поручителя не суперечить ст. ст. 3, 627 ЦК України.
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що зазначеними договорами передбачено, що з моменту укладання договорів ТОВ "Новокаховський ЕМБ завод", який виступає саме як співпозичальник, та безпосередньо конкретний позичальник, визначений умовами кредитних договорів, стають солідарними боржниками за кредитними договорами та несуть солідарний обов'язок перед ПАТ "Банк "Національні інвестиції" за виконання зобов'язань з повернення кредиту та інших зобов'язань Позичальника, які передбачені кредитним договором (пункти 1.3 договорів про встановлення солідарного обов'язку). У випадку прострочення повернення кредиту, сплати відсотків за кредитом та/або порушення будь-яких інших обов'язків за кредитним договором, ПАТ "Банк "Національні інвестиції" має право пред'явити позов про стягнення заборгованості в повному обсязі або частково (на власний розсуд) як солідарно до позичальника і співпозичальника, так і до будь-кого з них окремо (пункти 2.5 договорів про встановлення солідарного обов'язку).
Надавши правову оцінку п.3.1, 3.2, 4.2, 4.3, 4.4 договорів про встановлення солідарного обов'язку, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, що сторонами договорів про встановлення солідарного обов'язку обумовлено припинення кредитних зобов'язань лише фактом їх повного виконання належним чином, що відповідає приписам ст. 599 ЦК України.
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/64466054