НБУ дозволив купувати банкам вдвічі більше валюти

Регулярне пом’якшення тимчасових адміністративних обмежень, яке відбувається останнім часом, дає позитивний сигнал учасникам валютного ринку та інвесторам, що також сприяє поверненню довіри до банківської системи. То ж своєю Постановою Нацбанк розширив можливості банків для проведення власних операцій з іноземною валютою на міжбанківському ринку. А саме, підвищив розмір дозволеного сальдо купівлі-продажу банками іноземних валют та банківських металів протягом одного робочого дня з 0,5% до 1,0% від розміру регулятивного капіталу.

Внаслідок цього банки зможуть збільшити максимальний ліміт нетто-купівлі валюти на міжбанківському ринку з поточного рівня близько 22 млн. дол. США до 44 млн. дол. США на день.

Також Національний банк уточнив умови купівлі валюти резидентами для здійснення розрахунків з нерезидентами за імпорт товарів або послуг, який здійснюється без їх увезення із-за кордону на територію України. Відтепер клієнти-резиденти зможуть купувати валюту не лише у тому випадку, коли така продукція використовується для власного споживання за межами України, а й для використання на підставі укладених договорів.

«Пом’якшення введених за кризових обставин обмежень слід сприймати як позитивний сигнал ринку. Регулятор наважився на цей крок з огляду на стабільну ситуацію на валютному ринку, що дає збалансованість попиту і пропозиції. Черговий крок лібералізації не спричинить непередбачуваних валютних коливань, проте в будь-якому випадку НБУ зможе пом’якшити їх через валютні інтервенції, – вважає Олена Коробкова, виконавчий директор НАБУ. - Вільний рух капіталу та ефективний валютний ринок є обов’язковими передумовами для розвитку бізнесу та економічного зростання. І саме поетапна валютна лібералізація є оптимальним шляхом до зазначеної мети».

На думку експертів НАБУ, наступними кроками, які розширять можливості банків та полегшать ведення бізнесу, можуть стати збільшення ліміту сальдо (перевищення загального обсягу купівлі іноземних валют та банківських металів за гривні над обсягом їх продажу)  та збільшення ліміту загальної довгої відкритої валютної позиції банку. Наразі ліміт сальдо за операціями на умовах «тод», «том», «спот» становить 0,5% від розміру регулятивного капіталу банку (в еквіваленті). Аналогічний ліміт встановлений і за всіма операціями з купівлі та продажу іноземної валюти і банківських металів (за виключенням валютних операцій на умовах «своп», операцій з купівлі іноземної валюти, що надходить від іноземних інвесторів для збільшення основного капіталу банку, валютно-обмінних операцій з фізичними особами). Ліміт загальної довгої відкритої валютної позиції банку – не більше 1%.

Наведені обмеження дозволили зменшити коливання попиту і пропозиції на валютному ринку у період нестабільності. Натомість, вони мають і негативний ефект, адже обмежують здатність банків обслуговувати операції клієнтів з переказу коштів з конвертацією валют. Це особливо актуально для тих банків, які виступають розрахунковими банками платіжних систем та розвивають діяльність щодо міжнародних переказів.

Поступове збільшення розмірів зазначених лімітів, а згодом і скасування таких обмежень (або повернення до докризових значень), дозволить банкам поліпшити якість та оперативність обслуговування зовнішньоекономічних операцій своїх клієнтів.

Наступним кроком до лібералізації може стати зняття перепон для переведення валютно-обмінних  операцій населення у безготівкову форму.

Також необхідна оптимізація звітності та контрольних процедур, пов’язаних із обслуговуванням банками зовнішньоекономічних операцій своїх клієнтів. Адже при проведенні операцій, пов’язаних з купівлею/конвертацією/перерахуванням іноземної валюти, здійснення валютного контролю за операціями клієнтів банку, підготовки відповідної звітності банки регулярно стикаються із багаторазовим поданням до НБУ деяких документів та інформації, можливістю неоднозначного тлумачення порядку заповнення та змісту певних звітів та форм, та навіть з необхідністю підготовки певних «клієнтських» звітів замість своїх клієнтів.

Це призводить до надмірних адміністративних витрат і втрат часу, підвищення імовірності помилок та непорозумінь як у відносинах банків з клієнтами, так і з регулятором.