Помінялися місцями: проблемний позичальник вибиває гроші з банку

Помінялися місцями: проблемний позичальник вибиває гроші з банку

Неплатники за кредитами настільки кмітливі, що можуть розгорнути на свою користь навіть програний конфлікт. «Рибна» компанія з орбіти бізнесмена Леоніда Юрушева не тільки не повернула кредит Ощадбанку, але й майже стягнула з нього близько 125 млн грн різниці з оцінкою нібито реальної вартості її колишньої застави. Госпсуд став на бік позичальника, але Ощадбанк та його колеги сподіваються на протилежний вердикт апеляції.


Рибна справа

Ощадбанк підключив найбільше банківське об'єднання – Незалежну асоціацію банків України, щоб привернути увагу до надзвичайної проблеми. «Днями відбулася подія, яка змусила банківський сектор захищатися. Вітчизняна система судочинства завдяки Господарському суду Києва ухвалила рішення, яким кредитора перетворила на боржника, створивши небезпечний для економіки держави прецедент», – заявили в НАБУ.

FinClub з'ясував, що «небезпечний прецедент» створено не «днями», а п'ять місяців тому: ще 9 листопада 2017 року Госпсуд Києва задовольнив вимоги боржника до Ощадбанку. А Київський апеляційний госпсуд відкрив провадження за апеляцією банку тільки 5 березня 2018 року, але вже на початку квітня суддя взяла самовідвід.

Що ж сталося?

У листопаді 2014 року Ощадбанк видав кредит ТОВ «Торгово-логістичний комплекс “Арктика”» на 100 млн грн з терміном погашення до 30 серпня 2019 року. Заставою виступив рибний базар і комплекс для зберігання та виробництва продуктів харчування в Софіївській Борщагівці під Києвом.

До цього рибний комплекс знаходився в заставі за кредитом Златобанку на будівництво комплексу в 2010 році. До речі, співвласниця Златобанку Олена Якименко працювала президентом групи «Скандинавія», яка відкривала цей комплекс в 2011 році. Учасники ринку говорили, що Олена Якименко – номінальний співвласник банку, а в реальності його контролював Леонід Юрушев, в банку «Форум» якого Олена Якименко працювала топ-менеджером.

Щоб залучити кредит в Ощадбанку, компанія ТЛК «Арктика» розірвала в жовтні 2014 року іпотечний договір зі Златобанком, перезаставивши майно під кредит у держбанку. Після того як в травні 2015 року розпочалася ліквідація Златобанку, ліквідатор визнав нікчемним договір про розірвання іпотеки і розпочав судову тяганину з ТЛК «Арктика». Паралельно ліквідатор банку повідомив Генпрокуратурі, що в 2011-2015 роках Златобанк видав 66 кредитів афілійованим компаніям на суму 3,5 млрд. грн. Серед одержувачів були «родинні» рибні фірми з групи «Скандинавія». У конфлікті ліквідатора Златобанку з ТЛК «Арктика» поки не поставлено крапку. 22 грудня 2017 року Господарський суд Києва дозволив стягнути 25% акцій рибного підприємства на користь Златобанку в рахунок погашення боргу за кредитом від 2010 року.

Недобросовісним позичальником ТЛК «Арктика» стала і в Ощадбанку. До вересня 2016 року заборгованість зросла до 145 млн грн (основний борг – 97,5 млн грн, відсотки – 24,3 млн грн, пеня – 17,4 млн грн, 3% річних за несвоєчасну сплату – 1,5 млн грн). Банк вирішив погасити борг шляхом стягнення застави. 27 березня 2017-го приватний нотаріус за заявкою Ощадбанку в рамках закону «Про нотаріат» зробив виконавчі написи на іпотечних договорах, за якими пропонувалося звернути стягнення на майно в рахунок погашення заборгованості за кредитом.

Після цього банк виставив майно на електронні торги, але 22 травня 2017-го вони не відбулися у зв'язку з відсутністю покупців. Наступного дня Ощадбанк скористався правом отримати це майно у власність за ціною, визначеною в ході виконавчого провадження. Таким чином банк провів залік вимог до боржника на суму 198,6 млн грн.

Це не сподобалося боржнику. У червні 2017-го його материнська компанія Tactical Business LLP через суд (справа № 910/10059/17) зажадала компенсувати позичальникові різницю між «реальною» вартістю майна і ціною, за якою її «купив» Ощадбанк. Судова баталія розгорнулася навколо оцінки вартості предмета іпотеки. Банк посилався на висновки оцінювачів, які називали вартість застави у 123,9 млн грн (травень 2016 року), 146,1 млн грн (вересень 2016 року) і 172,7 млн грн (квітень 2017 року). А позичальник вказував, що в іпотечному договорі вартість майна оцінювалася у 299 млн грн.

На що банк відповів, що боржник не оскаржував оцінку майна в ході виконавчого провадження. Суд цей аргумент відхилив, адже банк направляв документи за адресою колишньої реєстрації ТЛК «Арктика», і вона просто не могла дізнатися про ціну застави, що виставляється на торги.

Була і більш значна оцінка. Госпсуд Києва також розглядав позов Ощадбанку (справа № 911/2798/16) про стягнення з позичальника боргу і застави за кредитом. 14 березня 2017 року суд доручив провести експертизу майна, а 14 липня, коли Ощадбанк вже володів майном, судовий експерт ТОВ «Експертно-дослідницька служба України» оцінив іпотеку в 339,4 млн грн.

Правова обумовленість

Ці нюанси дозволили боржникові відновити пропущений строк оскарження звіту про незалежну експертизу. «Обов'язковою умовою для проведення публічних торгів є оцінка предмета іпотеки. Оскільки оцінка предмета іпотеки була проведена з порушенням порядку повідомлення іпотекодавця про укладення суб'єкта оціночної діяльності, а суд у справі № 911/2798/16 дійшов висновку про законність висновку судового експерта, ТЛК «Арктика» мала можливість відновити пропущений строк на оскарження звіту про незалежну експертизу та визнання незаконними дій державного реєстратора з продажу майна на публічних торгах за ціною, нижчою за встановлені у справі № 911/2798/16», – говорить асоційований партнер адвокатської фірми Goro legal Яна Біла.

Після чого позичальник зажадав від банку відшкодування різниці на підставі ч. 3 ст. 37 закону «Про іпотеку». У ній йдеться про те, що в разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог. Оскільки вартість іпотеки була визначена у 339,4 млн грн, а Ощадбанк за рахунок стягнення задовольнив свої вимоги на 198,6 млн грн, то позичальник за вирахуванням 10% вимагав різницю – 124,3 млн грн.

У НАБУ вже заявили про ризики «появи нової шахрайської схеми ухилення від повернення кредитів» і зростання проблемних кредитів банків, тому хоче направити своїх представників для участі в судових засіданнях. Ключова претензія НАБУ: законодавство не дозволяє в таких випадках переглядати ціну продажу майна до моменту оскарження оцінки, яка використовувалася в ході виконавчого провадження. Якщо судді не переглянуть справу, будь-який позичальник зможе домогтися підвищення оцінки стягнутої застави, що призведе до «необгрунтованого зменшення заборгованості» або навіть до необхідності «платити таким боржникам різницю у вартості майна».

Юристи підтверджують недоречність застосування ст. 37 закону «Про іпотеку», на яку посилається боржник. «Якщо виходити з фабули справи, предмет іпотеки реалізовувався на публічних торгах в рамках виконавчого провадження за виконавчим написом нотаріуса. Правовідносини в такому випадку врегульовані ст. 49 закону «Про іпотеку». Якщо в результаті повторних публічних торгів нерухомість – предмет іпотеки не продається, іпотекодержатель має право придбати її за початковою ціною реалізації (визначена держвиконавцем) в рамках виконавчого провадження шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна», – говорить партнер адвокатського об'єднання «СК ГРУП» Юлія Курило.

Вона підкреслює, що ст. 37 регулює інші випадки – звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження. «Це відбувається, коли іпотекодержатель набуває у власність предмет іпотеки, минаючи процедуру публічних торгів. В цьому випадку боржникові виплачується різниця між оціночною вартістю предмета іпотеки та розміром його боргу, забезпеченого іпотекою. При цьому суб'єкт оціночної діяльності залучається банком. У разі суперечки про достовірність оцінки він підлягає розгляду судом», – зазначає вона.

Такої ж думки і Яна Біла. «Застосування в рішенні суду норми ч. 3 ст. 37 закону «Про іпотеку» є неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі», – зазначила юрист.

Але Ощадбанк отримав право власності на предмет іпотеки в рамках ст. 49 закону «Про іпотеку», в якій передбачено, що протягом 10 днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, кредитори боржника мають право «купити» заставу за початковою ціною шляхом заліку забезпечених вимог в рахунок вартості активу. «У цьому випадку придбання предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки в порядку ст. 47 закону, а нотаріус на підставі цього акту видає свідоцтво про придбання майна з публічних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися. Про компенсацію іпотекодавцю перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя в даному випадку мова не йде», – каже Яна Біла.

Навіть якщо Ощадбанк програє в апеляції, є надія на справедливе рішення Верховного суду. «Верховний суд України неодноразово дотримувався ідеї буквального застосування норм закону «Про іпотеку», забороняючи застосовувати норми, які стосуються одного способу звернення стягнення на предмет іпотеки, до інших способів звернення стягнення. Зокрема, ВСУ висловився, що звернення предмета іпотеки у власність іпотекодержателя можливо тільки на підставі ст. 37 закону. В судовому порядку звернення предмета іпотеки у власність іпотекодержателя визнано не передбаченим способом захисту прав іпотекодержателя. У даній ситуації можна очікувати аналогічного підходу: тобто наслідки набуття права власності на предмет іпотеки в результаті визнання публічних торгів такими, що не відбулися, передбачені ст. 49, а наслідки набуття права власності на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження – ст. 37. І ці наслідки різні, як і спосіб визначення вартості, за яким майно набувається іпотекодержателем», – сказала Юлія Курило.

Старший юрист юрфірми Evris Костянтин Курильченко вважає, що висновки суду Києва не відповідають ні букві, ні духу закону «Про іпотеку». «Висновки суду базуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, що зумовлює наявність підстав для його скасування з наступною відмовою в задоволенні позовних вимог про стягнення. Наводячи ст. 37, яка передбачає виплату компенсації, суд не врахував, що в даному окремому випадку звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося як наслідок здійснення банком виконавчого напису нотаріуса на договорах іпотеки з подальшим передаванням таких документів для виконання органу примусового виконання. Виконання проводилося шляхом продажу застави на публічних торгах. І внаслідок відсутності заявок на купівлю банк отримав право придбати об'єкти у власність за ціною торгів, які не відбулися», – резюмував він.

Джерело: Іван Пальчевський, ФінКлуб