Практика Верховного Суду за жовтень 2018

Постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2018

ВС, розглядаючи справу про визнання банкрутом зазначив наступне.

Надання згоди на продаж заставного майна забезпеченим кредитором не надає йому права обирати порядок та умови реалізації заставного майна, у тому числі щодо встановлення початкової вартості цілісного майнового комплексу та порядку її зниження, оскільки такий порядок та умови передбачені і регулюються Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Згода забезпеченого кредитора на реалізацію заставного майна, передбачена частиною 4 статті 42 цього Закону, надається на реалізацію майна боржника в цілому, а не на кожну окрему дію (повторний,  другий повторний аукціони і т.д.), спрямовану на реалізацію майна боржника, зокрема, не на проведення кожного  конкретного аукціону, а на продаж майна банкрута.

З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/77586220



Постанова Верховного Суду від 4 жовтня 2018

ВС, розглядаючи справу про визнання банкрутом зазначив наступне.

Процедура проведення аукціону у справі про банкрутства складається з чотирьох етапів її організації: передпідготовка проведення аукціону (призначення ліквідатора, вибір організатора аукціону, оформлення проекту договору на проведення аукціону, узгодження умов реалізації заставного майна з забезпеченим кредитором, визнання організатора аукціону учасником справи про банкрутство); підготовка до проведення аукціону (укладення договору з організатором аукціону, публікація оголошення, прийняття заяв на участи в аукціоні, внесення гарантійних внесків учасників аукціону); проведення аукціону та оформлення його результатів.

Порушення порядку організації будь-якого з цих етапів є підставою для визнання результатів аукціону недійсними в цілому. Отже, вирішуючи спір щодо визнання недійними результатів аукціону з продажу майна банкрута, суд має встановити факт дотримання порядку його проведення на кожному з етапів.

Судами встановлено, що потенційним учасникам надано надто короткий строк для подання заявок на участь в аукціоні (2 дні); організатор аукціону не підтвердив 3-річний досвід проведення аукціонів на момент проведення конкурсу щодо визначення організатора аукціону з продажу майна банкрута; ліквідатор перебував у трудових відносинах з організатором аукціону.

ВС залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, як наслідок торги, на яких переможцем визнано юр.особу, пов’язану із банкрутом (одна юр.адреса; переможець і банкрут є спільними засновниками третьої юр.особи) - визнано недійсними результати аукціону з продажу майна.

З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/77397839

 


Постанова Верховного Суду від 4 жовтня 2018

ВС, розглядаючи справу про визнання банкрутом зазначив наступне.

Відмова від авансування (сплати грошової винагороди арбітражного керуючого), відсутність майна у боржника або ж відсутність інших джерел для покриття витрат на виплату винагороди арбітражному керуючому можна розцінювати як примушування до безоплатної праці, що забороняється та прирівнюється до рабства в контексті  ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  та інших міжнародних актів (зокрема, Конвенції 1926 року про заборону рабства, Конвенції Міжнародної організації праці про примусову чи обов'язкову працю 1930 року ратифіковану Україною 10.08.1956 року, Конвенції Міжнародної організації праці №105 про скасування примусової праці 1957 року ратифіковану Україною 05.10.2000 року), резолюції Економічної і Соціальної Ради ООН (ЕКОСОС) 1996 року тощо) та суперечить ст. 43 Конституції України.

Виходячи з аналізу наведених норм, у випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника у зв’язку з відсутністю таких коштів, то оплата послуг арбітражного керуючого, зокрема ліквідатора, має здійснюватись за рахунок коштів кредиторів, виходячи із принципу пропорційності  їх грошовим вимогам.

Крім того, колегія суддів зазначає, що законодавець не ставить порядок розподілу витрат на оплату послуг арбітражного керуючого / розпорядника майна, керуючого санацією,  ліквідатора/ в залежність від обсягу його діяльності  (за умови достатності та відповідності цих дій вимогам Закону про банкрутство), від розміру задоволених вимог кредиторів у справі, майнового стану кредитора у справі про банкрутство, правового статусу кредитора (особа, заснована на приватній чи державній формі власності, державний орган, громадська організація тощо), від джерел фінансування того чи іншого кредитора, а також від майнових результатів  роботи арбітражного керуючого у справі про банкрутство.

Тобто, не виявлення ліквідатором в процедурі ліквідації  боржника його майна, інших активів та грошових коштів, за умови встановленого судом факту повноти та належності виконання ним своїх обов'язків у цій процедурі, жодним чином не впливає на оплату його послуг.

З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/77397848


Цього ж дня ВС прийняв кардинально протилежне рішення:


Матеріали справи не містять, а арбітражним керуючим не надано доказів звітування щодо своєї діяльності за заявлений період перед кредиторами боржника та судом. Доказів обговорення та затвердження проведеної роботи кредиторами, судом матеріали справи також не містять.

Хоча арбітражним керуючим і було проведено аукціон з продажу майна банкрута, проте такі дії вчинено всупереч заборони суду, що в свою чергу не може свідчити про належне виконання ним своїх обов’язків як ліквідатора банкрута, тому підстави для виплати арбітражному керуючому грошової винагороди в даному випадку відсутні.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/77149708

 


Постанова Верховного Суду від 9 жовтня 2018

ВС, розглядаючи справу про визнання банкрутом зазначив наступне.

Завдання підготовчого засідання господарського суду у справі про банкрутство полягає у перевірці обґрунтованості заяви кредитора або боржника щодо наявності ознак неплатоспроможності, а заяви боржника - також і загрози його неплатоспроможності. На стадії порушення провадження у справі про банкрутство суд виходить виключно з відомостей наданих боржником та не може визначати реальну вартість майна, його рентабельність або неможливість реалізації.

Питання про те, чи знаходиться боржник у стані неплатоспроможності, чи ні, вирішується судом не за наслідками розгляду заяви про порушення справи про банкрутство, а за наслідками підсумкового засідання суду, на якому виноситься ухвала про санацію боржника чи постанова про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури або ухвала про припинення провадження у справі про банкрутство.

Доводи банку про безпідставність порушення провадження у справі про банкрутство, оскільки вимоги Банку є забезпеченими майном боржника, ВС відхилені саме тому, що питання визначення розміру забезпеченої заборгованості боржника не вирішується на стадії порушення провадження, натомість дане питання є елементом наступних етапів провадження у справі про банкрутство.

З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись: http://reyestr.court.gov.ua/Review/77247914