Джерело добробуту країни заховане в "тіні"

Джерело добробуту країни заховане в "тіні"
Роман Шпек, голова Ради НАБУ
60%, 43% чи 38% від ВВП – не так важливо, яку частку має тіньовий сектор економіки, як повна відсутність умов для виникнення бажання у бізнесу повернутися в легальне поле

Уявіть людину, яка зовсім нещодавно перенесла тяжку хворобу. Впродовж трьох років вона не могла нормально працювати і була змушена витрачати заощадження на придбання ліків і забезпечення свого існування. Ця людина перенесла кілька важких операцій, але вижила і одужала. І ось, нарешті, одного прекрасного ранку, вона прокидається, чистить зуби, вмивається, наводить лоск і одягає свій найкращий костюм. У передчутті початку продуктивного робочого дня, цікавих зустрічей і нових проектів, вона бадьоро підходить до дверей щоб вийти з дому… і зупиняється. Йти нікуди.

Ця людина – це банківська система України. Після трьох років боротьби за життя, проходження низки стрес-тестів, виконання планів докапіталізації на тлі мільярдних збитків, кількаразового збільшення сформованих резервів за кредитними портфелями та чемної і регулярної сплати всіх можливих податків, банки дійсно готові повернутися до свого основного виду діяльності – кредитування реального сектору економіки. Відновити кредитування якомога швидше принципово важливо не лише для банків, а й для всієї країни. Адже кредит – це найважливіший важіль для створення доданої вартості. При паралізованому ринку кредитування, темпи росту української економіки так і залишаться в межах хронічного відставання від світу, тобто 2-3% на рік.

Банки вимушені працювати «в білу», якщо їм важлива їхня ліцензія, в той час як добра половина підприємств країни ховається у «тіні» і не збираються переходити на прозорі принципи роботи. Стартова вимога до будь-якого підприємця, який прийшов за кредитом – надання достовірної консолідованої звітності і бажано за міжнародними стандартами. І на цьому розмова у багатьох випадках припиняється, бо підтвердити реальну платоспроможність клієнта може лише його «амбарна книга». Велика кількість компаній не мають достовірної звітності. А та, що вони показують за національними стандартами бухобліку, включає лише збитки або мінімальний прибуток, якого абсолютно недостатньо для обслуговування боргу. І це не претензія до бізнесу – це провина влади і системи, яку вона породила.

Причини міграції українського бізнесу у «тінь» криються далеко не у бажанні зекономити на податках, які постійно ростуть. Процвітання нових схем і збільшення тіньових операцій, перш за все, є природньою реакцією бізнесу на несприятливі економічні умови. Це дієвий інструмент захиститися від рейдерів, зробивши свій бізнес, візуально, максимально непривабливим і надто заплутаним. Великий бізнес використовує для цього офшори, а малий і середній – мережу власних ФОПів.

Наприклад, підприємства металургійної галузі переважно працюють відкрито на території України, що є безумовно плюсом у прийнятті рішення щодо виділення кредиту. Опираючись на їхню фінансову звітність, можна спрогнозувати реальний розмір кредитного ризику. Проте вони використовують трансферне ціноутворення, щоб залишити основну частину прибутку за кордоном. Те саме відбувається у інших галузях промисловості.

Якщо говорити про деревообробну галузь, то за даними УкрПромЗовнішЕкспертизи, існує значний тіньовий ринок лісозаготівлі. При загальній площі лісів в Україні майже 9,3 млн га, у 2015 році об'єм заготівлі деревини склав 19,3 млн м куб. У Польщі при площі лісів 9,44 млн га – 40 млн м куб. Тобто частка тіньового ринку може складати близько 50%.

Сільське господарство, олійна промисловість та внутрішня торгівля – віддають перевагу готівковим операціям, ніж банківським транзакціям, тим самим суттєво занижуючи свої офіційні прибутки. Яскравий випадок, коли податкова заарештувала вантажі з зерном у портах, які належали великим міжнародним трейдерам, бо вони купували зерно у контрагентів, які в свою чергу купили його у виробників за готівку.

Роздрібна торгівля активно практикує продаж товарів з мінімальною маржею афільованим ФОПам, які продають товар за готівку і зазвичай без касового апарату. За оцінками Міністерства економічного розвитку та торгівлі, невідповідність між витратами населення та офіційним роздрібним товарооборотом складає 53% ВВП.

Україна потерпає від тіньової економіки, але не може відмовитися від неї за поточних суспільно-економічних умов. Основні грошові потоки обходять державний бюджет стороною, то ж про фіскальне стимулювання бізнесу говорити марно. Експеримент з радикальним зниженням єдиного соціального внеску до 22% не виконав свою головну місію – детінізацію економіки.

У минулому році номінальні об’єми зібраного ЄСВ скоротились на 29% у порівнянні з 2015 роком, хоча уряд розраховував, що втрати збору ЄСВ будуть мінімальними або навіть спостерігатиметься невеличкий приріст. Натомість утворилася дірка розміром близько 90 млрд грн у Пенсійному фонді, яку мусить врешті-решт покривати держаний бюджет. Тобто тіньова економіка фактично не відреагувала на стимулювання держави. Що наштовхує на думку, що основні стримуючі фактори для бізнесу – не так податки, як чиновницькі побори та практична імпотенція судової системи.

Підсумовуючи, бачу два шляхи вирішення проблеми. Короткий, але у той же час, неприйнятний – це повернення до старих реалій, коли Нацбанк закриває очі на кредитні ризики банків та інсайдерське кредитування. Як результат, дуже швидко ми отримаємо черговий банкопад через банки-пилососи, які будуть неспроможні розрахуватися зі своїми вкладниками. А потім ще й нову фінансово-економічну кризу із черговою стрімкою девальвацією національної валюти.

Тому є другий і єдино вірний шлях – це принципове завершення початих реформ. Болісне очищення банківського ринку – це, на жаль, була неминуча втрата. Але це тільки половина шляху. Бо наразі ми маємо дисбаланс між банківською системою та рештою економіки, яка вимушена жити подвійним життям. Банки сьогодні не здатні ефективно виконувати свою основну функцію, бо кредитувати фактично нікого.

Мав рацію й МВФ, який дипломатично зауважив, що Україна робить прогрес в боротьбі із корупцією, проте конкретних результатів поки не видно. У наскрізь тіньовій економіці видимість за визначенням нижча, ніж у «білій». 60%, 43% чи 38% від ВВП – не так важливо, яку частку має тіньовий сектор економіки, як повна відсутність умов для виникнення бажання у бізнесу повернутися в легальне поле.

Джерело: Новое время