Не помножте досягнення на нуль

Не помножте досягнення на нуль
Роман Шпек, голова Ради НАБУ

Без зовнішньої фінансової підтримки вже наприкінці цього року рівень достатності золотовалютних резервів опуститься нижче комфортного рівня і валютний курс знову попливе.

Буремні дні, буремні роки. Сьогодні вже минуло понад чотири роки відтоді, як чи не кожен день приносив трагічні новини та нові виклики. Гострота суспільно-економічної ситуації стала нормою, чого в нашому суспільстві в такій інтенсивності не було з початку 1990-х років. Завданням країни було вижити. Ми всі жили мрією про те, яку нову Україну ми побудуємо. Але задача буремних днів була - вистояти.

Ми вистояли. Ціною багатьох людських життів, великих економічних втрат. А в економіці сьогодні минає вже понад два роки відтоді, як ситуацію було стабілізовано. Жорсткі обмеження на валютному ринку, драконівські заходи для вкладників банків, допомога наших іноземних партнерів – це ціна нинішньої макроекономічної стабільності, яку ми заплатили тоді. Ми всі знали, що у нас є мета – реформи, які призведуть до зміни якості життя в країні та приведуть нас до європейської сім’ї.

Ті рішучі заходи, які було здійснено на фінансовому ринку, у газовій сфері, у виведенні державних фінансів на первинний профіцит, у подоланні шаленої грошової емісії під закриття великих дір у фінансах державного сектору, вже стануть case studies економічних досліджень, де порівнюється антикризовий досвід країн.

Проте сьогодні ще не очевидно, чи то будуть позитивні чи негативні case studies, адже ці зміни не є завершеними, вони мають "настоятися". А Україна має багато прикладів позитивних змін, яким довго не дали залишатися такими та спотворювали до непізнаваності.

Наразі такий сумнів стосується всього великого case study "Українські реформи після Революції Гідності". Я не висловлю оригінальне спостереження: процес реформ сповільнився. Що більше, ті реформи, які йшли швидше (наприклад, фінансовий сектор) дедалі більше сповільнюються відсутністю швидкості в інших сферах. Не можна побудувати успішну та соціально доброчесну фінансову систему в корумпованій країні або у відсталій економіці.

Зараз ми підійшли до моменту істини. Виграний за рахунок реструктуризації зовнішнього боргу держави в 2015 році час спливає, і потреби у рефінансуванні зовнішнього боргу зростають. За планом 2015 року ми мали до цього моменту запастися дешевими грошима Міжнародного валютного фонду, які нам позичать під дуже низький відсоток на підтримку реформ. Проте за три роки так і не запаслися кредитною підтримкою, тому що реформи робили все повільніше і повільніше. Знову склалося до болі знайоме враження, що ми не реформи робимо, а намагаємося одурити кредиторів.

А запасатися було дуже потрібно. Наприклад, за оцінками вашингтонського Інституту міжнародних фінансів, без фінансування МВФ у 2019 році "касовий розрив" України може сягнути $5,5 млрд. А ще потрібно і до кінця 2018 року віддати $2 млрд зовнішнім кредиторам, і стільки ж – внутрішнім. Потрібно віддати шану Національному банку, який активно поповнював і поповнює міжнародні резерви операціями на ринку. Але цих коштів для сплати всіх боргів не вистачить.

Без зовнішньої фінансової підтримки вже наприкінці цього року рівень достатності золотовалютних резервів може опуститися нижче комфортного рівня, та не зможе забезпечити 3 місяці імпорту майбутнього періоду. Тоді запуститься безжалісний механізм негативних очікувань фінансового ринку, і валютний курс знову попливе. Національний банк вже відкритим текстом каже, що йому напевне доведеться знову запроваджувати валютні обмеження, якщо Україна так і не отримає кредит МВФ цього року. А про обставини, за яких зазвичай запроваджують валютні обмеження, українцям розповідати не потрібно – вони їх бачили і у 2008-2009, і у 2014-2015 роках.

Отже, зима наближається – як у байці про бабку та мураху. Час підготувати запаси як у працьовитої мурахи у нас був відведений великий, але він практично сплив. А ми досі граємо у бабку: бавимося бабиним літом толерантності до корупції та відтермінування реформ. І все як за байкою – бабка чомусь впевнена, що мураха дасть їй все потрібне для зими.

Але проблема цього світогляду в тому, що весь світ суверенних позичальників міжнародних фінансових організацій має вибір між бабкою і мурахою. Греція колись спробувала стати "бабкою" на тривалий час і навіть перед довгою зимою вимагала від "мурахи" репарації. І ми знаємо, що криза там триває багато років. Тому що кредитори, навіть міжнародні, чекають на повернення коштів, а не займаються благочинними пожертвами. Нема джерел повернення (читай реформ), не буде і грошей.

Українська боротьба з корупцією перетворюється на трагіфарс. Якщо раніше проблеми списували на окремі обставини, то події навколо законопроекту про антикорупційний суд вже закріплюють у кредиторів враження про свідому державну політику толерування корупції, разом із численними скандалами цієї тематики. Ми досі ходимо по світу по допомогу та кредити з дірявим відром. І ті, кого ми просимо про допомогу, бачать, що дірку у відрі прохач латати не хоче.

Нинішня ситуація нагадує мені 1990-ті роки. Тоді нам вдалося перемогти гіперінфляцію, економічну кризу, розгорнути першу (і досі єдину повністю виконану) програму реформ з МВФ, але згодом все зупинилося на місці. Україна стала швидко відставати від західних сусідів, які на той час вже на повну були в процесі економічної трансформації та прямували до членства в ЄС.

Чому так сталося? Тому що у другій половині 1990-х років поділ влади, сфер впливу, корупція виявилися важливішими за впровадження економічних реформ і отримання зовнішніх інвестицій. Україна почала відмовлятися від очевидних рекомендацій і шукати свій "особливий шлях". Чим це закінчилося? Поки що нічим, ми ще не звернули з "особливого шляху" в нікуди.

Двадцять років тому це призвело до застою і втрачених десятиліть, із короткими епізодами піднесень і надій. Сьогодні Україна ризикує не просто не прискорити економічне зростання, а взагалі помножити на нуль всі ті досягнення, які було зроблено за останні роки. Це гра з вогнем. Вогнем пам’яті тих численних жертв, які суспільство поклало за краще майбутнє.