З повним текстом ухвали Ви можете ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/58903361
ВСУ відмовлено у позові про стягнення банківського вкладу, оскільки на підтвердження внесення зазначених грошових сум на депозитні рахунки позивач надав фотокопії: заяв на вклад, банківських виписок та квитанції про внесення грошових коштів, які не відповідають вимогам закону та не містять обов'язкових реквізитів, визначених пунктом 2.9 Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, а саме: не завірена печаткою банку, взагалі відсутній її оригінал; при цьому також немає оригіналу касового документа, оформленого згідно з касовими операціями, визначеними зазначеною Інструкцією, про прийняття від позивача банком суми коштів.
Таким чином, наявні в матеріалах справи фотокопії заяв з проханням позивача оформити вклади, довідок і квитанції без обов'язкових реквізитів не можуть свідчити про дотримання письмової форми договорів банківського вкладу, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/58874745
Аналогічна позиція ВССУ викладена в ухвалі: http://reyestr.court.gov.ua/Review/58975504 та http://reyestr.court.gov.ua/Review/58975532
ВССУ, відмовляючи у задоволенні касаційної скарги, погодився з апеляційним судом і визнав правомірним дії відповідача. При цьому ВССУ керувався наступним.
Частина 1 ст. 32 КЗпП України передбачає, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Частиною 2 ст. 32 КЗпП України визначено, що не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, дійшов обґрунтованого висновку про те, що при закріпленні позивача за лабораторією по ремонту автомобілів, відповідно до розпоряджень/наказів, відбулося його переміщення, а не переведення, оскільки переміщення проведено на одному і тому ж підприємстві із однієї лабораторії в іншу, посада, кваліфікація, функціональні обов'язки, заробітна плата не змінилися.
З повним текстом ухвали Ви можете ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/58975680
ВССУ скасовуючи наказ директора про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за вчинення прогулу та оголошення догани, встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми трудового законодавства, які їх регулюють, і вмотивовано виходив з того, що позивач допустила прогул з поважних причин, оскільки на протязі дня та увечері зверталась із скаргами на своє незадовільне самопочуття до лікарів, які виявили у неї підвищення температури, встановили діагноз ГРВІ та звільнили її від робити до закінчення робочої зміни.
З повним текстом ухвали Ви можете ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/59067870
ВССУ, розглядаючи справу про поділ спільного майна подружжя, зазначив наступне.
Відносини стосовно майна фізичної особи - підприємця регулюються нормами ЦК України, ГК України та Закону України «Про підприємництво».
Так, згідно зі ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.
Отже, майно фізичної особи - підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.
Системний аналіз ст. ст. 57, 60, 61 СК України дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи - підприємця може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.
Такі висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15, від 13 червня 2016 року у справі № 6-1752цс15, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
При цьому сама по собі обставина, що майно було придбане за позичені кошти не свідчить про те, що ці кошти були особистою власністю відповідача.
З повним текстом ухвали Ви можете ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/58989696
Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 липня 2016 року
Повертаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, ВССУ виходив з того, що відповідно до ст. 4 Закону України «Про судову експертизу», ст. ст. 147, 150 ЦПК України, пп. 11, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних та цивільних справах» однією із гарантій правильності експертного висновку є можливість призначення судом повторної експертизи, яка призначається, коли є сумніви в правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи, враховуючи, що висновок експерта не є обов'язковим і повинен оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами (ст. 212 ЦПК України).
З повним текстом ухвали Ви можете ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/58903361
Постанова Верховного Суду України від 6 липня 2016 року
ВСУ відмовлено у позові про стягнення банківського вкладу, оскільки на підтвердження внесення зазначених грошових сум на депозитні рахунки позивач надав фотокопії: заяв на вклад, банківських виписок та квитанції про внесення грошових коштів, які не відповідають вимогам закону та не містять обов'язкових реквізитів, визначених пунктом 2.9 Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, а саме: не завірена печаткою банку, взагалі відсутній її оригінал; при цьому також немає оригіналу касового документа, оформленого згідно з касовими операціями, визначеними зазначеною Інструкцією, про прийняття від позивача банком суми коштів.
Таким чином, наявні в матеріалах справи фотокопії заяв з проханням позивача оформити вклади, довідок і квитанції без обов'язкових реквізитів не можуть свідчити про дотримання письмової форми договорів банківського вкладу, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/58874745
Аналогічна позиція ВССУ викладена в ухвалі: http://reyestr.court.gov.ua/Review/58975504 та http://reyestr.court.gov.ua/Review/58975532
Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року
ВССУ, відмовляючи у задоволенні касаційної скарги, погодився з апеляційним судом і визнав правомірним дії відповідача. При цьому ВССУ керувався наступним.
Частина 1 ст. 32 КЗпП України передбачає, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Частиною 2 ст. 32 КЗпП України визначено, що не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, дійшов обґрунтованого висновку про те, що при закріпленні позивача за лабораторією по ремонту автомобілів, відповідно до розпоряджень/наказів, відбулося його переміщення, а не переведення, оскільки переміщення проведено на одному і тому ж підприємстві із однієї лабораторії в іншу, посада, кваліфікація, функціональні обов'язки, заробітна плата не змінилися.
З повним текстом ухвали Ви можете ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/58975680
Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2016 року
ВССУ скасовуючи наказ директора про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за вчинення прогулу та оголошення догани, встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми трудового законодавства, які їх регулюють, і вмотивовано виходив з того, що позивач допустила прогул з поважних причин, оскільки на протязі дня та увечері зверталась із скаргами на своє незадовільне самопочуття до лікарів, які виявили у неї підвищення температури, встановили діагноз ГРВІ та звільнили її від робити до закінчення робочої зміни.
З повним текстом ухвали Ви можете ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/59067870
Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року
ВССУ, розглядаючи справу про поділ спільного майна подружжя, зазначив наступне.
Відносини стосовно майна фізичної особи - підприємця регулюються нормами ЦК України, ГК України та Закону України «Про підприємництво».
Так, згідно зі ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.
Отже, майно фізичної особи - підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.
Системний аналіз ст. ст. 57, 60, 61 СК України дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи - підприємця може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.
Такі висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15, від 13 червня 2016 року у справі № 6-1752цс15, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
При цьому сама по собі обставина, що майно було придбане за позичені кошти не свідчить про те, що ці кошти були особистою власністю відповідача.
З повним текстом ухвали Ви можете ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/58989696