Ухвала верховного Суду України від 15 липня 2016 року
ВСУ, відмовляючи у допуску заяви до перегляду зазначив, зокрема, наступне.
Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину; у цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Крім того, вказано, що позов про визнання права власності за правилами статті 392 ЦК України може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/58986640
Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року
ВССУ відмволено у позові про визнання недійсним кредитного договору у зв'язку із порушенням приписів ЗУ «Про захист прав споживачів», оскількиспірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідачнадав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатках до договору споживчого кредиту «Загальна вартість кредиту» та «Графік погашення кредиту», які підписані позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.
З повним текстом ухвали Ви можете ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/59068062
Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року
ВССУ розглянув позов про визнання недійсним договору іпотеки, оскільки позивачка не знала про укладання її чоловіком вказаного іпотечного договору, а тому своєї згоди на укладання договору не надавала. При цьому, касаційним судом зроблено наступний правовий висновок.
Укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа − контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16.
Як вбачається із копії анкети майнового поручителя у графі «сімейний стан» зазначено «не одружений». Крім того, як вбачається з фотокопії паспорта поручителя, відомості про сімейний стан відсутні
Таким чином, банк, як іпотекодержатель, не знав і не міг знати, що предмет іпотеки є спільною сумісною власністю подружжя. Інших підстав визнання договору іпотеки недійсним у позовній заяві не зазначено і суд, відповідно до ст. 11 ЦПК України, розглянув справу у межах заявлених позовних вимог.
З повним текстом ухвали Ви можете ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/59068042
Постанова Вищого господарського суду України від 18 липня 2016 року
Задовольняючи частково касаційну скаргу, Вищий господарський суд України виходив з того, що сам по собі факт визнання в судовому порядку недійсним рішення загальних зборів товариства не може бути єдиною та достатньою підставою для визнання недійсними оспорюваних договорів іпотеки, підписаних директором товариства, оскільки не усуває факту законності дій директора товариства у 2013 році по виконанню рішень зборів учасників товариства.
Крім того, спір у справі № 904/3712/14 є корпоративним, учасниками якого були акціонер і товариство, а відносини між банком і товариством засновані на цивільному договорі, тому рішення господарського суду не стосується прав та обов'язків банку, який не є суб'єктом корпоративних відносин (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові №4/105-10 від 06.06.2011).
З повним текстом постанови Ви можете ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/59041123