В Україні виконується лише кожне п'яте судове рішення

Для реформування системи правосуддя Україна обрала змішану систему виконання рішень, яка передбачає роботу державних та приватних виконавців. Наскільки ця система буде ефективною - покаже час. Своїм досвідом успішного впровадження даної системи в Європі, з учасниками конференції поділилися Ельміра Міцкіене, головний експерт-юристконсульт відділу адміністрування інформаційної системи судових приставів Литви і Довідас Віткаускас, координатор Проекту ЄС «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні»

Змішана система виконання судових рішень, яку Україна взяла за основу реформи, на Заході вважається «проміжною». Якщо система правосуддя не готова одномоментно відмовитися від державних приставів на користь приватних, то змішана система дає можливість зробити такий перехід більш плавним. «У західній Європі зараз спостерігається чітка тенденція переходу від державної системи в приватну, але через змішану систему виконання судових рішень. Якщо десять років тому виключно приватна система була тільки у Франції, Нідерландах і Бельгії, то тепер на цю систему перейшло більшість країн», - каже Довідас Віткаускас.

Сьогодні бюджет системи правосуддя України на 50% перевищує середній європейський стандарт. При цьому завантаженість наших судів нижче середньоєвропейського рівня. «В середньому (вирішені справи і ті, які тільки заходять до суду) становить близько 1,5 тис. на рік, тоді як європейський середній стандарт - це 2,2 - 2,5 тис. справ. Незважаючи на менший обсяг справ, швидкість, з якою українські суди вирішують справи, просто неймовірна. В середньому проходить 70 днів від моменту надходження позову до рішення суду. Це перевищує в 4 рази європейський середній рівень. Тоді як справедливість не вимагає поспіху», - вважає координатор Проекту ЄС «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні».

Незважаючи на таку продуктивність українських судів, виконується тільки кожне п'яте судове рішення. До кінця 2017 року Мін'юст планує забезпечити всі умови для виходу на ринок близько однієї тисячі приватних виконавців. Однак, щоб зрівняти кількість приватних виконавців і державних, яких зараз в Україні налічується близько 5 тис., буде потрібно не менше п'яти років.

За словами Довідаса Віткаускаса, цікавий досвід проведення подібної реформи в Литві, де швидко приватизували держслужбу, а кожному виконавцю видали приватну ліцензію. Цей підхід більш ефективний, але й не менш ризикований.

Реформа служби службових приставів в Литві стартувала в 2003 році, повністю виключивши з системи виконавців державних приставів. До реформи вся литовська система фінансувалася з бюджету, щорічно обходилося країні майже в 3 млн. євро. Виконання рішень не було безкоштовним. Стягувач, за винятком держави, повинен був заплатити 50 літів (15 євро) на адміністративні витрати по справі. Причому незалежно від того, стягнення було успішним чи ні.

«Майже тринадцять років тому у нас були схожі з Україною проблеми. До реформи надходили скарги на пасивність судових приставів. Державні виконавці відкривали справу і закривали. Інтересу і мотивації працювати у них не було зовсім. Кількість справ була велика, а прибутку не було. Ефективність стягнення становила всього близько 9%. Для порівняння, зараз цей показник виріс до 30%», - говорить Ельміра Міцкієне, головний експерт-юристконсульт відділу адміністрування інформаційної системи судових приставів.

Проблем, які треба було вирішити литовським реформаторам, накопичилося достатньо. А саме, зміцнити незалежний статус приставів як інститут, вирішити проблему зі страхуванням професійної відповідальності приватного виконавця. А також заснувати сучасну і ефективну процедуру виконання судових і несудових рішень.

За словами Ельміри Міцкієне, після реформи з держбюджету система приставів не фінансується. Виконавці стягують з боржника не тільки борг, а й виконавчі витрати. «Щоб утримувати свою контору, виплачувати зарплати своїм співробітникам і отримувати дохід, вони змушені активно працювати. І якщо до реформи надходили скарги на пасивність судових приставів, то тепер боржники скаржаться на надмірну їх активність», - каже Ельміра Міцкієне.

Рік тому Литва запровадила електронне виконавче провадження, що для України може бути не просто цікавим досвідом, а необхідним елементом функціонування виконавчої служби.

У даній електронній системі виконавець може завести справу, зробити запити в регістри і в онлайн режимі відразу отримати дані про рухоме і нерухоме майно боржника, про його банківські рахунки, заборгованості, наявності або відсутності зброї або судимостей. Після цього пристав формує документи, підписує їх електронним підписом, веде фінансовий звіт. Важливо, що як стягувач, так і боржник можуть підключатися до системи і ознайомитися зі справою. Весь документообіг, всі підключення, ознайомлення з документацією фіксується в системі. Контролюючі органи також можуть через електронну систему відстежувати дії виконавця.